Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2014 року Справа № 922/2981/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 рокуу справі№ 922/2981/13господарського судуХарківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків"простягнення заборгованості в розмірі 49 286, 65 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Зінченко А.Ф. дов. б/н від 06.03.2014 року,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (далі за текстом - ТОВ "АВ метал груп") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" (далі за текстом - ТОВ "Чермет Харків") про стягнення заборгованості в розмірі 49 286, 65 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.2013 року у справі № 922/2981/13 позовні вимоги задоволено: стягнуто з ТОВ "Чермет Харків" на користь ТОВ "АВ метал груп" суму основного боргу в розмірі 41 488, 27 грн., пеню в розмірі 6 154, 35 грн., 3 % річних в розмірі 1 644, 03 грн.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Чермет Харків" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року у справі № 922/2981/13 апеляційну скаргу ТОВ "Чермет Харків" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Чермет Харків" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року у справі № 922/2981/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 530, 612, 633 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 07.07.2014 року № 03-05/948 для розгляду касаційної скарги у справі № 922/2981/13 у зв'язку з виходом з відпустки судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.06.2012 року між ТОВ "АВ метал груп" (постачальник) та ТОВ "Чермет Харків" (покупець) укладено договір поставки № Х121, згідно п. 1.1. якого постачальник прийняв на себе зобов'язання у порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця чорний металопрокат (товар), асортимент, кількість, ціна та строки поставки якого вказуються у Специфікації/ях та/або в рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.5. вищевказаного Договору сторони погодили, що право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням Сторонами видаткової накладної. Дата отримання партії товару покупцем вказується в у накладній.

Відповідно до п. 3.3. Договору покупцю надається відстрочка оплати переданого йому товару за цим Договором строком на один календарний день з моменту переходу права власності на товар згідно п. 2.5. Договору.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що позивач на виконання умов договору здійснював поставки товару відповідачу, а відповідач належним чином розраховувався за отриманий за договором товар, проте, на момент звернення позивача із позовом до суду у відповідача виникла заборгованість за наступними видатковими накладними: № 4041 від 03.08.2012 року на суму 170 455, 35 грн., № 4261 від 10.08.2012 року на суму 5 801, 58 грн., № 4280 від 13.08.2012 року на суму 32 189, 58 грн., № 4684 від 30.08.2012 року на суму 35 681, 76 грн., які підписані уповноваженою відповідачем особою, Белевцовим К.С., на підставі Довіреностей № 6 від 10.08.2012 року, № 9 від 30.08.2012 року, № 5 від 03.08.2012 року та № 7 від 10.08.2012 року, № 9 від 30.08.2012 року відповідно.

Господарськими судами встановлено, що позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму в розмірі 244 128, 27 грн., а, відповідач частково сплатив за отриманий товар кошти в розмірі 202 640, 00 грн., що підтверджується належним чином засвідченими копіями банківських виписок.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач в порушення умов Договору не здійснив повної остаточної оплати вартості за отриманий товар, внаслідок чого за відповідачем утворився борг в сумі 41 488, 27грн.

Крім того, судами досліджено наданий позивачем акт звірки за період з 25.06.2012 року по 25.07.2013 року, який було направлено на адресу відповідача 25.07.2013 року, однак який залишено відповідачем без відповіді.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ст. 655 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача стосовно того, що він своєчасно розрахувався за отриманий товар, а докази на підтвердження існування заборгованості за видатковими накладними № 4041 від 03.08.2012 року на суму 170 455,35 грн., № 4261 від 10.08.2012 року на суму 5 801, 58 грн., № 4280 від 13.08.2012 року на суму 32 189, 58 грн., № 4684 від 30.08.2012 року на суму 35 681, 76 грн. відсутні та відсутністю належно складених рахунків на оплату, передбачених п. 1.1. Договору та не враховано вимоги п. 3.3. Договору, яким встановлено порядок розрахунків у вигляді відстрочки оплати переданого покупцю товару, з огляду на наступне.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками, тощо.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

Судами досліджено, що сторони погоджували кількість, асортимент та ціну товару у рахунках на оплату, номера яких зазначені у видаткових накладних. Специфікація між сторонами по договору не укладалась та не підписувалась взагалі, докази того, що відповідач звертався з письмовою вимогою до позивача про надання рахунків на оплату відсутні.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою ст. 692 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 2.5. Договору сторони погодили, що право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням Сторонами видаткової накладної. Дата отримання партії товару покупцем, вказується у накладній.

Отже, суди прийшли до обґрунтованого висновку про те, що сторони, умовами Договору, узгодили, що строк оплати настає саме з моменту підписання видаткової накладної, складеної та підписаної належним чином, в той час як рахунок-фактура носить лише інформаційний характер та не підтверджує факт здійснення господарської операції.

Так, суди дослідили, що на підтвердження здійснення господарської операції, сторонами складено, підписано та скріплено печатками підприємств видаткові накладні № 4041 від 03.08.2012 року на суму 170 455, 35 грн., № 4261 від 10.08.2012 року на суму 5 801, 58 грн., № 4280 від 13.08.2012 року на суму 32 189, 58 грн., № 4684 від 30.08.2012 року на суму 35 681, 76 грн., які підписані уповноваженим представником відповідача Белевцовим К.С. на підставі Довіреностей № 6 від 10.08.2012 року, № 9 від 30.08.2012 року, № 5 від 03.08.2012 року та № 7 від 10.08.2012 року, № 9 від 30.08.2012 року відповідно, а тому, строк оплати за товар настав саме з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Також, суди встановили докази часткової оплати відповідачем товару, що підтверджує факт отримання останнім даного товару та спростовує неотримання ним рахунку на оплату. Видаткові накладні складені та оформлені сторонами належним чином, містять посилання на номери рахунків, за якими відповідач повинен був сплачувати вартість отриманого товару.

За таких обставин, безпідставними є доводи скаржника стосовно відсутності у нього обов'язку з оплати отриманого з огляду на те, що умовами договору та положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України закріплено, що факт отримання товару, який встановлений судами, є підставою для проведення розрахунків.

За приписами ч. 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями ч. 1 ст. 549. п. З ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Пунктом 7.2. Договору сторони узгодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожний день порушення строку.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 41 488, 27грн. основного боргу та 6 154, 35 грн. пені з урахуванням вимог п. 3.3. договору, яким передбачено відстрочка оплати строком на один день.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи, що факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару є доведеним, суди дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 1 644, 03 грн.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року у справі № 922/2981/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року у справі № 922/2981/13 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко